“Пробудження” (Awakenings) – фільм, що варто подивитись…

– Доктор Сейер, сядьте, сядьте.
– Зачем? Что случилось?
– Мы должны всем сказать, должны напомнить людям, напомнить как это хорошо!
– Что “хорошо”, Леонард?
– Прочитайте газету.
– Ну хорошо…
– Что там написано? Все плохо, хуже некуда. Люди забыли в чем смысл жизни. Они забыли, что значит жить. Им нужно напомнить, напомнить о том, что у них есть. И что они могут потерять. Я чувствую радость жизни. Жизнь – это дар! Жизнь – это свобода! Жизнь – чудо! Люди перестали ценить самые простые вещи – работу, игры, дружбу, семью.
*******
– Посмотрите на себя. Я-то болен, болезнь вырвала меня из мира. Но я боролся за возвращение. 30 лет боролся, 30 лет! И до сих пор борюсь. А У ВАС – НЕТ ОПРАВДАНИЯ!
– У меня?
– У вас нет оправдания! Вы просто испуганный, одинокий человек, у которого ничего нет, никакой жизни! Это вЫ спите!

Майдан 2.0 або чому у ТЯКу нічого не вийшло

У голові дуже багато думок… ДУЖЕ… Я, як і багато людей піддався майданній ейфорії (а вона була, цей факт неможливо заперечувати) і гадав, що нарешті ми позбудемося бандитів при владі. Але, як кажуть «не тут-то было».

Я вас прошу дочитати усе до кінця і тільки потім робити свої висновки. Я не претендую на істину, просто хочу висловити свої думки на даний момент після 9-го дня протистояння злодіям. Зараз вони такі і я хотів би їх зберегти, у першу чергу для себе.

Отже, позбувшись ейфорії, що ми, простий народ, зможемо просто так «нахрапом» узяти і скинути бандюків, я хотів би сказати наступне:

1. У першу чергу люди бояться активно висловлювати свої думки та позицію відкрито. Чому я так гадаю? А ось чому – я вже тиждень ношу на куртці СКРІЗЬ наліпку «Я тут не за гроші» і з позавчорашньго дня досить величезну таку «Киів вставай!». А що можна побачити на вулицях? НІЧОГО! Я не бачив жодної людини із чимось подібним. Ні в маршрутках, ні в метро, ні в трамваї, ні пішоходів на вулицях, ні машин із флажками чи символікою.

Навіть знаходячись на метро Майдан Незалежності та піднімаючись наверх, я не побачив жодної людини із налипками. І при цьому я був ДУЖЕ УВАЖНИМ і шукав їх. А коли я їду у транспорті, то люди розглядали мене із цими налипками наче новорічну ялинку. Так! Мені НЕ СЛАБО ВІДКРИТО І АКТИВНО ВИСЛОВИТИ СВОЇ ДУМКИ, на відміну від багатьох, хто і досі продовжує жити за принципом «Моя хата з краю».

Мабуть це прикольніше обклеїти повністю автобуси Беркуту цими налипками (https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10152153896254892), ніж носити їх щодня і показувати свою позицію людям. І не треба мені розповідати, що вони відклеюються чи щось подібне. Відклюються? То візьміть кілька. Хоча я бачив як люди сами їх здирають. Соромно з ними ходити чи що?

2. Ніхто не був готовий до того, що підніметься така кількість людей. Ні опозиція, ні влада. Відсутність досвіду у керуванні массами взяла своє – опозиція не змогла цим скористатись. А влада завдяки силовому ресурсу та відсутності будь-яких моральних принципів змогли вистояти без жодних проблем і, звичайно ж, докорів сумління.

Навіть сліпий побачив би, що «стихійність» це одне зі слів, якими можна описати дії трьох людей, що виступали зі сцени. Я не бачив якихось активних спроб організувати народ на якісь чергування. А як без цього у таких мороз? Скільки можна простояти? Чому не можна було організувати якісь списки, куди б люди могли б записатись на вахту?

Ще питання – а де були лідери вчора, 9 грудня?! Я був на Майдані з 18:30 до 21:30 і не бачив жодного! Та й взагалі я там нікого окрім ведучого не бачив. Сцена була ТУПО ПУСТОЮ. Які такі справи в них важливі були? І якщо такі дійсно були, то чому ведучий про це не повідомив? ЖОДНОГО СЛОВА про те, що роблять лідери. За три години! Жодного! Що це за підхід такий? Тому із цього я можу зробити висновок, що написаний наступним пунктом.

3. В нас НЕМАЄ ЛІДЕРА/ів. Як би це не було прискорбно це не можливо не визнати. Ті, хто спробував очолити людей, об’єднаних відчуттям ненависті до влади з багатьох причин, не мають харизими і не здатні запалити вогонь у серцях чи хоча б підтримувати його на тому рівні, на якому він був у 1 грудня. В них немає досвіду як це можна зробити. Хоча людей, які б таким досвідом поділились би «как собак нерезанных». Чимало їх підтримали те, що діється зараз у країні, і чимало навіть приїхало в Україну. Але…

Там есть еще »

Прийшло мені тут дещо на пошту (коментарій з мого особистого блогу на рецензію до фільма “Анна Кареніна”). Типу такий собі “ПРИВЕТ ИЗ РОССИИ”. Просто не можу не поділитись. То ж дивимось на картинку, а потім читаємо текст після неї 🙂

Вельмишановний (хоча я так не вважаю, але ж треба бути ввічлим, чи не так?) росіянин Віталій,

Ну що я можу вам сказати. Насамперед, мабуть, те, що мене вас, як і усіх росіян взагалі, ДУЖЕ ШКОДА.

По-перше, поверніться до школи, щоб знову вивчити російську мову, бо такої великої кількості орфографічних, граматичних та стилістчних помилок я вже давно не бачив.

По-друге, що ви чомусь рахуєте, що можете заходити на мій особистий блог (читайте як “до мене до хати”) та вказувати якою мовою мені розмовляти. Цікаво – чому?

По-третє, ви чомусь вважаєте, що маєте право втручатись у внутрішні справи іншої країни і відверто думаєте, що ваша думка на щось може вплинути.

В-четверте, усі росіяни чомусь думають, що ПРЕКРАСНО ЗНАЮТЬСЯ НА ТОМУ, що відбувається у нашій країні. І це з ваших-то ЗМІ, на які ви ж самі виливаєте купу лайна кожного дня? 🙂

В-п’яте, вивчить хоча б ще одну мову окрім своєї російсьої, щоб, як мінімум, мати можливість дивитись новинні телеканали інших країн світу і розуміти те, що коїться у світі. Можливо, тоді ви зрозумієете, що навколо вас не одні пі*дараси, а ви зовсім не Д’Артаньян.

Тому, Віталію, що я можу вам сказати – сидіть у себе там у Росії, ваша думка тут зовсім нікому не цікава. Бо, як кажуть, “іноді краще жувати”.

І ще, одна китайська приказка вам стане у нагоді: “Перед тим, як судити про вчинки людини – одягніть його сандалії, пройдіть в них таку ж відстань, споткніться об усе те каміння, що і він. І тільки потім зробіть висновки”. Може нічого і говорити не треба буде, і нічого окрім співчування у вас на душі не буде.

У мене все. Прощавайте, бо я не хочу, щоб ви мені і далі писали тут у такому ж дусі. Зрозумійте нарешті, що вам тут не раді.

P.S. Якщо вам щось не зрозуміло, то Google Translator прийде вам на допомогу.